Дикі тварини потребують захисту. Чимала їх кількість занесена до Червоної книги України. Це може допомогти зберегти окремі види від вимирання. На території Хмельницької області також є тварини, які знаходяться під захистом. Вони мають статус чи то “рідкісні”, чи “зникаючі”, чи “вимираючі”. У будь-якому випадку з часом їх може не стати, якщо про них не потурбуватися. Далі на khmelnytskyi.name.
Мідянка звичайна
Мідянка активна з другої половини березня та до середини жовтня. Ховається під кам’яними брилами, у тріщинах лісових урвищ та скель, порожнинах під корінням, стовбурами дерев або фундаментами будівель, у норах гризунів та ящірок, купах хмизу. Живиться в основному ящірками, рідше зміями, мишоподібними гризунами, землерийками та пташенятами горобиних птахів. У період з липня до жовтня самка відкладає від 2 до 17 яєць, з яких відразу ж вилуплюються молоді змії. Для людини мідянка не отруйна. Вона має невеликі розміри: довжина тулуба не перевищує 75 сантиметрів, а хвіст у 6 разів коротший за тулуб. Верхня сторона тіла має бурі відтінки, а вздовж тіла проходять 4 темніші смуги з дрібними темно-бурими плямами. Нижня поверхня тіла рожева, цегляно-червона, сірувата або майже чорна. На голові та шиї можна помітити характерний темний візерунок. Найчастіше зустріти мідянку можна на півночі Хмельницької області. Зокрема, такі випадки трапляються у Шепетівському районі. У 2022 році у селі Кліментовичі місцеві мешканці стверджували, що жінку вкусила змія. Біля свого подвір’я вона взяла охапку скошеної трави. А у цей момент її вкусила за руку змія.

Ящірка зелена
Ящірка – це дуже жвава рептилія: швидко бігає, добре стрибає і лазить по деревах і кущах, а також плаває. Ховається у власних та інших норах, порожнинах під корінням дерев, поваленими стовбурами, камʼяними брилами, у купах хмизу. Живиться різноманітними комахами, павуками, рідше – мокрицями, молюсками, дощовими червами, багатоніжками, інколи дрібними ящірками та гризунами або ягодами. Загальна довжина старих самців може перевищувати 38 сантиметрів. Характерними ознаками ящірки зеленої є довгий хвіст і значна довжина задньої ступні. Дорослі самці і самки зверху яскраво-зелені або темно-зелені з численними чорними крапками. Нижня поверхня тіла яскраво-жовта, горло має блакитне або синє забарвлення. В Україні північна межа ареалу виду проходить через Поділля. Цей червонокнижний вид ящірки поширений від Дністра до Південного Бугу. Ящірка зелена трапляється в околицях Камʼянець-Подільська та зустрічається виключно у районі Західно-Подільського Придністровʼя. Виявлена по долині Дністра у селах Беремяни, Губин, Хмелева, Касперівці.

Тетерук
На початку 1970-х років в Україні нараховували близько 67 тисяч особин, вже у наступному десятилітті популяція скоротилась до 21 тисячі, а у 2007 році тетеруків в Україні залишилось не більше 13 тисяч особин. Найбільша чисельність виду знаходиться у Житомирській області. Зниження чисельності зумовлюють: зміни біотопів існування, лісогосподарська діяльність, деградація болотних систем, випасання худоби, браконьєрство, чинник непокою, особливо у періоди токування та гніздування. Тетерук живиться безхребетними, ягодами чорниці, журавлини, сережками, бруньками і кінцевими пагонами берези, вільхи, верби тощо. Самець має чорне забарвлення з темно-синім металічним полиском, над оком червона “брова”, на крилі біле “дзеркальце”, а хвіст ліроподібний. Ще у 1980-ті роки зустріти тетерева на межі лісу і полів на Поділлі не було якоюсь несподіванкою. Нині поля у лісових стаціях не переорюються, а на городах поблизу сіл тетерук не зустрічається. На Поділлі найчастіше зграї складаються з самців, але у деяких з них можна помітити і самок. Великі зграї тетеруків виникали з осені при поїданні зернових кормів на полях. З переходом в харчуванні на березові бруньки зграї розпадались на дрібніші групи.

Лелека чорний
В Україні чисельність лелеки чорного досягає 400-450 пар. Кількість птахів у Європі сягає до 12 тисяч пар з тенденцію до зростання. Причини зміни чисельності: деградація місць гніздування через вирубування лісів, меліорація лісових угідь у смузі лісостепу, фактор непокою. Лелека чорний оселяється у старих лісах поблизу водойм і боліт, у період міграцій трапляється на луках, пасовищах, полях поряд з водоймами. Прилітає до України наприкінці березня. Гніздиться окремими парами. Будує гнізда на деревах у розгалуженні головного стовбура або на великих бічних гілках на висоті до 20 метрів. Навесні мігрує переважно поодинці, а восени групами по 20 осіб. Живиться рибою, земноводними, водяними комахами, інколи здобуває плазунів і мишоподібних гризунів. На Хмельниччині чорного лелеку можна зустрічатись на півночі області, на території Малого Полісся.

Сапсан
В Україні гніздиться близько 120-130 пар, з яких 100-110 пар на території Криму. В останні десятиріччя помітно зростає кримська популяція. В Європі гніздиться від 12 до 25 тисяч пар. Зменшення чисельності у середині 20 століття було обумовлено застосуванням діадинамотерапії як сильнодіючого інсектициду та узаконеним нищенням хижих птахів людиною. Сучасне зростання, можливо, пов’язане з забороною застосування діадинамотерапії та відстрілу хижаків. Під час міграцій його можна зустріти у різних куточках країни. Частина гніздових птахів, можливо, осілі. Сапсан живе у старих лісах, у заплавах річок, на поодиноких скелях серед гірських лісів, вапнякових та глинистих урвищах морських узбереж. Сапсан гніздиться поблизу відкритих просторів, де полює, іноді – у великих містах на високих будівлях. Дорослий птах зверху має сизувато-сірий відтінок, голова і шия темніші, від кута рота донизу йдуть чорні “вуса”, дзьоб сірий, восковиця і ноги жовті, а очі темно-коричневі. Представники цього виду пристосувалися до життя у різних кліматичних зонах. Тож, якщо пощастить, Самсона можна помітити у різних населених пунктах Хмельницької області від півночі до півдня регіону. 
Кажан пізній
Серед причин зміни чисельності кажана пізній комплекс антропогенних факторів: недостатня кількість місць для поселення у сучасних будівлях, їх руйнування та обмеження доступу, знищення особин, використання отрутохімікатів для консервації деревини та дезінсекції. Переважно кажан пізній живе на рівнині та горбогірʼї. Літні сховища розташовані у будівлях: на горищах, у порожнинах стін, димоходах. Виводкові колонії – до кількох сотень особин. Парування відбувається восени або навесні. Вагітність триває близько 50 днів, а самки народжують одне маля. Найдовша відома тривалість життя кажана пізнього – 21 рік, у середньому – 3 роки. Кормовий раціон змінюється залежно від сезону чи регіону, і включає жуків, метеликів, двокрилих і перетинчастокрилих. Вуха у кажана пізнього середньої довжини, заокруглені, помітно довші, ніж ширші. Хутро густе, на спині темне, а на череві світліше й сіріше. Крила широкі, з тупими кінцями. Для збереження популяції та охорони цих тварин у 2020 році на території Дунаєвецького району було створено загальнозоологічний заказник місцевого значення “Яцьковецький”. Саме тут, у штольні, зимують колонії кажанів. Також на Хмельниччині функціонує представництво Українського центру охорони кажанів.
Видра річкова
У 1961 році було обліковано близько 2 тисяч особин, у 21 столітті зафіксовано понад 10 тисяч видр. Серед причин росту чисельності: зменшення мисливського тиску та потепління клімату, яке дало змогу зимовим мігрантам освоїти нові місця. Стабільна чисельність, з тенденцією до збільшення спостерігається на півдні України. Видра веде нічний спосіб життя. Живе у норі з одними або двома входами, що розташовані під водою і над нею. Також часто займає старі ондатрові та боброві житла. Харчується рибами, амфібіями та річковими раками. Навесні її раціон доповнюють комахи, пʼявки та мушлі. Молоді тварини також їдять рослинні корми – плоди культурних та безхлорофільні частини водних рослин. Статева зрілість наступає у віці 16-17 місяців. Період розмноження у видри розтягнутий у часі, тому пологи можуть відбуватися впродовж усього року. У 1,5-місячному віці щенята починають вилазити з нори, у 2,5 місяці здатні до самостійного полювання, хоча ще тривалий час потребують піклування з боку матері. Видра річкова має довгий хвіст, щільне та коротке хутро коричневого відтінку, а пальці на задніх лапах зʼєднані шкірястими перетинками. Мешкає у водоймах Поділля, зокрема у річках Південний Буг та Дністер.

Тхір лісовий
У 1930-х роках заготівля шкурок в Україні була рівні 120 тисяч на рік, у 1960-х роках становила 2-3 тисячі. Зниження чисельності продовжується й у 21 столітті. Причиною є як безпосереднє знищення, так і зменшення трофічної бази. У природних біотопах тхір лісовий може рити нори, поселятися у норах інших тварин, використовувати пустоти серед скель, каміння та коріння дерев, купи хмизу. У населених пунктах поселяється у присадибних спорудах, на горищах жилих будівель, у купах дров та стодолах. Живиться дрібними ссавцями та птахами. Полює на земноводних, плазунів, при нагоді поїдає рибу та рослинний корм. Зустрічається у відкритих біотопах з заростями чагарників, у берегових урвищах, ярах, острівних і байрачних лісах, садах, парках, в агроценозах поблизу населених пунктів та лісосмугах. Уникає суцільних лісів. Тхір лісовий має витягнутий та гнучкий тулуб, короткі лапи і довгі гострі кігті. Живіт, ноги, груди, горло і хвіст чорно-бурого кольору. На голові чорна “маска”. Тварину можна зустріти на півдні Хмельниччини, зокрема у Камʼянець-Подільському районі.

