Протягом багатьох століть заплава Південного Бугу при впадінні до нього річки Плоскої являла собою заболочену місцевість. Саме тут на початку 15 століття і виникло поселення Плоскирів, яке розташувалося на суходолі серед прибузьких боліт. Дорога, що вела з Камʼянця-Подільського на Волинь, перетинала річку Південний Буг саме у районі Плоскирова. Частина дороги стала вулицею поселення, а на місці її перетину з річкою була насипана гребля та побудований міст зі шлюзами. Завдяки цим гідротехнічним спорудам отримали дві вигоди: через річку була встановлена безперебійна переправа та за допомогою греблі було утворене водоймище, яке затопило навколишні болота. Сам же Плоскирів опинився на витягнутому суходолі між річкою Плоскою і ставом, а місцевий деревʼяний замок — на острові. Далі на khmelnytskyi.name.
Згадки про Бузьке водоймище зафіксовано на картах 19 століття
У найдавнішому описі Плоскирова, що залишив нам посол австрійського імператора Еріх Лясота 1594 року, сказано, що поселення розташоване “над прекрасним озером”. У щоденниках іншого мандрівника, фризького дворянина Ульріха фон Вердума, який бачив місто у 1671 році, відзначено, що “Плоскирів стоїть над низиною, серед боліт і широкого озера”. Бузьке водоймище чітко позначено також і на перших планах міста, датованих початком 19 століття. Безумовно, виглядало воно зовсім не так, як сьогодні, — було значно менше за розмірами, а водяне плесо більшою своєю частиною простягалося заплавою річки Плоскої та її безіменного рукава. Влада міста уважно стежила за станом ставка та переправи через Буг. У період з 1802 року по 1810 рік був споруджений новий міст і заново насипана гребля, у 1821 році проводився капітальний ремонт греблі та мосту.
У 19 столітті дамбу через Південний Буг почали використовувати для торгових шляхів
У 1856 році у Проскурів був запрошений відомий інженер-архітектор фон Міквіц спеціально для будівництва льодорізів при мостах та шлюзів. Причина такої турботи міської влади зрозуміла – дамба через Буг почала приносили чималий прибуток у скарбницю Проскурова. Наприклад, у 19 столітті існувала практика здавати міський ставок в оренду приватним особам із правом рибної ловлі. Крім того, до бюджету міста надходили гроші навіть за “набивання приватними особами льоду для льодовиків”. Солідний прибуток давав і “водяний млин на Бузькій греблі”.
Абсолютно нову функцію міське водосховище почало виконувати з середини 20 століття, після закінчення Другої світової війни. Так сталося, що під час боїв за звільнення Проскурова від німецько-фашистських загарбників у березні 1944 року міст і шлюзи були повністю зруйновані. Спочатку інженерні війська влаштували тимчасову переправу, але питання про відновлення греблі та водосховища так і залишалося невирішеним. Лише навесні 1949 року міська рада, затверджуючи план “невідкладних заходів щодо упорядкування м. Проскурова”, прийняла рішення про створення у цьому районі грандіозної зони відпочинку, що мало на увазі “відбудову Бузького ставу і створення нового міського парку на площі 45 гектарів”.
У середині 20 століття влада разом з містянами створили міське водосховище
Проєкт відновлення водойми розробили у гідромеліоративному бюро під керівництвом інженера Бердичєвського. Інженером будівництва призначили Маланчука, який в інтервʼю “Радянському Поділлю” у 1949 році розповів, що для створення ставка на річці Південний Буг із заплави буде вийнято 60 тисяч кубометрів землі. Ця земля утворить з боку мікрорайону Заріччя дамбу та острівець. Острівець площею до 10 гектарів буде кращим куточком для відпочинку містян. Він розташований навпроти місця впадіння річки Плоскої у Буг на відстані 100 метрів від річки. Земля із заплави буде насипана на острівці таким чином, щоб він був зручним місцем для причалювання човнів і для купання. На острівці буде висаджено парк. Пункти для купання відповідно оформляються з двох боків ставка. Вода у ньому регулюватиметься шлюзом, який влаштовується у тому місці, де стоять залізобетонні опори-бики. Також буде прокладений міст. Уся гребля, що зʼєднує центральну частину міста з мікрорайоном Заріччям, крім проїзної частини, буде оформлена тротуарами з двох боків. Будівництво ставу у 1949 році йшло ударними темпами. Всі земляні роботи були проведені під час недільників силами містян. На будівництво вийшли усі трудові колективи, організації й установи Проскурова. Щонеділі працювало до 10 тисяч осіб. Землю викидали лопатами, возили тачками, багатьом доводилося працювати у гумових чоботях, тому що вже на метровій глибині підступала вода.
У 1952 році завершили першу чергу будівництва — викопали став шириною до острова, одночасно спорудили міст, набережні, водноспортивну базу та пляж. Після цього земляні роботи продовжувалися на Зарічанському березі. У квітні 1956 року водосховище було повністю заповнене водою. На острів, засаджений деревами, перекинули металевий місток, що дозволило його зробити досяжним для відпочинку. Згідно з технічним паспортом, міське водосховище має такі параметри: довжина – 1 кілометр 150 метрів, максимальна ширина – 700 метрів, максимальна глибина – 5 метрів, обʼєм водосховища – 2,8 мільйона кубометрів. На правому березі водосховища розкинувся центральний міський парк культури і відпочинку.
