Українці завжди любили кішок, цінуючи їхню допомогу у боротьбі з гризунами та кмітливість. У народних казках ці тваринки показані як розумні та трохи хитрі, здатні обдурити навіть лисичку-сестричку. Далі на khmelnytskyi.name.
Коти сучасного Хмельницького
Мешканці Хмельницького теж люблять котиків. Але сказати, що кішки мають тут таке ж райське життя, як у Туреччині чи Японії, не можна. У місті немає притулку для цих тваринок, тож безхатні пухнастики на його вулицях – не рідкість. Та поруч із цим сумним явищем існує зовсім інший світ кішок. Вони завжди доглянуті, регулярно харчуються і не знають, що таке злиденне життя. Це ті, яким пощастило народитись породистими. Такі котики зазвичай мають не лише родовід, підтверджений документами, а й добру долю.
Улюблені породи кішок у Хмельницькому
У 90-ті роки ХХ віку ще не було такого розмаїття порід кішок та доступу до них для містян. Найпопулярнішими були персидські (короткошерсті екзотичні, гімалайські колор-пойнт, шиншили) та сибірські кішки. Згодом у місті з’явилися персидські екстремали. Це ті, які мають пласку мордочку.
Ближче до 2000-х років у Хмельницькому виникли розплідники сіамських та тайських кішок. А от такі породи як мейн-кун, британські то шотландські з’явились у місті значно пізніше. У Хмельницькому також є люди, які займаються розведенням бірманців та мейн-кунів.
Що ж до канадських та донських сфінксів, то цією породою місцеві фелінологи займатись не захотіли. За їх словами, тварини дуже примхливі, у них складний характер. Вони постійно мерзнуть та хворіють. А ще це єдина порода кішок, яка, як і собаки, має потові залози. Сфінкси багато пітніють, видаючи при цьому неприємний запах. А сам піт має коричневий колір. Тож серед хмельничан порода не знайшла підтримки як серед розплідників, та і серед любителів кішок. 
Сфінкси часто мерзнуть
Найбільш популярними серед містян залишаються шотландські, британські та бенгальські котики.
Фелінологічні клуби міста
Історія перших фелінологічних клубів Хмельницького почалась у середині 90-х років. Тоді майже одночасно з’явились “Леопольд” та “Багіра”. Вони одразу ж розгорнули бурхливу діяльність. Почали проводити виставки кішок з різноманітними конкурсами. Ці виставки проводились у Будинку культури, Будинку офіцерів та кінотеатрі ім. Шевченка.
У 2012 році з’явився “Клуб любителів котів“Оскар”, який є громадською організацією. Він об’єднав професійних заводчиків, які займаються племінною роботою. Клуб постійно проводить виставки кішок у Хмельницькому, а також має розплідники у декількох містах України та в Італії, Польщі і Молдові. Члени клубу організують фелінологічні семінари і лекторії. 
На виставці, організованій клубом “Оскар”
Клуб “Леопольд” змінив назву на Хмельницький обласний фелінологічний центр. Він відмовився від проведення виставок, зосередивши усі зусилля на племінній роботі та оформленні документів для кішок.
Причиною того, що центр більше на проводить виставок котів, є безперспективність та переосмислення сенсу таких заходів. Як кажуть фелінологи, проведення виставки занадто сильно б’є по карману. Треба замовити кубки для переможців, нагороди, подарунки, залучити спонсорів, заплатити за працю експертів. До того ж, кішки погано переносять велике скупчення людей, вони знаходяться у стані стресу. І все це на фоні того, що глядацький інтерес невеликий і постійно вимагає чогось нового. А ще, Хмельницький не вважається престижним з точки зору отримання титулів. Що ж, причин більш ніж достатньо…
Що ж до клубу“Багіра”, то він взагалі якось непомітно зник.
“Котяче весілля” хмельницьких пухнастиків у Києві
Перші виставки кішок мали шалений успіх серед містян: черги були, як у мавзолей. До того ж, у 90-ті не було таких технічних можливостей, як на початку ХХІ століття. Журналісти фотографували хвостатих учасників події та писали про них на шпальтах паперових видань місцевого значення.
Згодом інтерес до виставок у подолян почав згасати. Адже на ці заходи потрапляли одні й ті ж тварини, як місцеві, так і гості Хмельницького. Тоді фелінологи вирішили влаштувати глядачам цікаве шоу. Забігаючи вперед, можна сказати, що це вдалося на всі 100% або й більше.
Ідея влаштувати своїм вихованцям справжнє весілля належить Оксані Ключко, яка на той час очолювала клуб “Багіра”. За її словами, з приходом весни кішки розпочали свої “концерти” і це наштовхнуло на думку “оженити” їх. Закохана пара вже була: чорний персидський красень Оскар та його персидська наречена Віолета.
Оскар та Віолета у весільному вбранні. Фото з особистого архіву Т. Чванової
До речі, кішечка на той час вже була вагітною від Оскара. Тобто, все як у людей. Святкові костюми для чотирилапих шили професійні кравці. Як тільки підготовка до свята завершилась, “майбутні молодята” та їхні господині вирушили в Київ.
Котики їхали в поїзді та дуже стресували. 
Оскар їде в Київ. Фото з особистого архіву Т. Чванової
Проте це був лише початок. Вбрані у шикарні наряди, вони вийшли на сцену, яка зустріла їх оплесками та оваціями. А що це означає для хатніх тваринок? Це надзвичайно великий стрес, що власники котів збагнули лише згодом. Усі присутні на шоу оцінили “балакучість” Оскара, який на кожне запитання ведучої відповідав потужним “няв”.
У січні 2000 року оригінальне костюмоване шоу у столиці України мало неабиякий успіх. Про нього розповідали телеканали, писали газети та журнали. Хмельницький зустрів Оскара та Віолету як національних героїв.
Інша сторона медалі
Власниця Оскара хмельничанка Тетяна Чванова згадує про ті часи з сумом. Адже тоді вона не усвідомлювала, як важко пухнастику давались усі ці виставки і шоу. Мабуть через них він прожив всього 10 років і помер від хвороби серця у 2005 році. Цілком імовірно, що на тривалість життя Оскара могли вплинути масові заходи, в яких він брав участь. Але все ж таки він прожив хороше і яскраве життя, сповнене любові.
Оскар з господинею Тетяною Чвановою. Фото з особистого архіву Т. Чванової
Котики – милі створіння, які дуже люблять спілкування з людьми. Та у Хмельницькому ще багато проблем щодо їх мирного співіснування з містянами. Зокрема, ситуація, яка склалась в місті навколо безхатніх кішок, вимагає створення притулку з можливістю відстеження коштів та допомоги, яку отримують волонтери на його функціонування.
Безхатні котики
Ці питання мають вирішуватись на рівні міської ради, мера та громадських організацій.